В Україні давно точаться дискусії про те, як вимірювати та оцінювати наукові дослідження. Як зрозуміти: це реальна наука чи набір красивих фраз? Від відповідей на ці запитання залежить фінансування, репутація окремих науковців і цілих інститутів і команд, що працюють над проєктами.
Науковиця Ірина Єгорченко у статті «Як оцінювати українську науку: чотири важливі речі», пояснює, які зміни чекають на Україну.
Одні учасники дискусії пропонують орієнтуватися переважно на формальні, зокрема кількісні наукометричні показники, та на вимоги до публікацій для захисту дисертацій чи надання фінансування. Інші пропонують дозволити вирішувати це експертам,та закликають відкинути вимоги до публікацій.
«Але ми розуміємо, що «експертна оцінка», де є людський фактор, залежить не лише від професіоналізму експертів, а й від дуже суб′єктивних речей, починаючи від особистих стосунків і до стійкості до корупції. Тому без спеціальних заходів забезпечення незалежності та неупередженості адекватне оцінювання неможливе», - пояснює авторка.
Нещодавно міжнародна Асамблея стейкхолдерів, до якої увійшло понад 350 університетів та організацій з більш ніж 40 країн, зокрема й Україна, підготувала й ухвалила Угоду про реформування оцінювання наукових досліджень.
Угода пропонує відмовитися від неадекватного використання для оцінювання досліджень імпакт-факторів журналів та індексів Гірша, а також інших показників, які не відбивають якості конкретного дослідження.
«На перший погляд, ці ідеї суголосні вимогам противників «Скопуса», що хочуть повернення в часи, коли науковцеві досить було мати: а) статті в місцевих журналах без незалежного рецензування та б) добрі стосунки з начальством. Але це лише на перший погляд», - наголошує Єгорченко
Угода пропонує орієнтуватися насамперед на peer review, яка передбачає не просто оцінку дослідження людьми, котрі вважаються експертами в певній сфері, а ще й певні процедури відбору незалежних експертів. Оцінювати наукові дослідження мають не чиновники, а самі науковці.
Експертна оцінка наукових досліджень можлива за кількох умов:
- реальне забезпечення академічної доброчесності;
- розробка процедури незалежної експертної оцінки з уникненням конфлікту інтересів;
- різні процедури оцінювання для «швидких» та «повільних» галузей («швидкі» – це галузі, в яких нові знання досить швидко змінюються, нові результати з'являються часто і є актуальними впродовж відносно невеликого періоду);
- навчання аналізу наукометричних показників – щоб це було не просто порівняння кількісних даних.
Впровадження нових принципів потребуватиме навчання та виділення фінансових ресурсів, причому не тільки від українців.
Як відрізнити справжнє наукове дослідження від порожнього папірця з красивими фразами? Порахувати індекс Гірша й кількість публікацій чи повірити на слово висновкам експертів та чиновників? Запеклі дискусії про це точаться здавна. Та, здається, у нас з′явився шанс поставити крапку в суперечках. Нещодавно представники України підписали міжнародну угоду. Що це означає для української науки — читайте в матеріалі Ірини Єгорченко «Як оцінювати українську науку: чотири важливі речі».